Як починалися басейни

Колекція не надто відомих фактів

Хоч спека і відступила на якийсь час, проте мрії про занурення в холодну воду все ще не стали дійсністю для мешканців нашого міста. А як же з цим давали собі раду наші предки?

З середини минулого сторіччя в Європі, визнавши цілющі властивості купання, почали для нього підшукувати й обладнувати відповідні місця. Найпростішими пристроями були морські купальні. Бажаючих, за тодішніми описами, вивозили в море до бажаної глибини в поставлених на колеса кабінках, де були лавка, столик, дзеркало і вішак для одягу, а зовні – східці. Коли досягали необхідної глибини, людина виходила з кабіни в купальному костюмі і занурювалася в воду. По закінченні купання кабінку знову транспортували до берега. В інших випадках, наприклад на берегах швейцарських озер, улаштовували постійні кабіни на палях. Купальник із такої кабіни спускався у воду по східцях.

Річкові купальні робили плавучими на дерев’яних або залізних понтонах. У Гамбурзі, наприклад, діяли два басейни площею 150 і 170 квадратних метрів і глибиною від 1-1,6 метра, з 64-ма одиночними кабінами для роздягання, 16-ма – сімейними і 120-ма місцями в загальних залах. Купальня мала по краях дві вежі, де знаходилася сторожа, розміщалися душові, білизнярка та склад різних плавальних засобів.

У 1876 році почала діяти купальня у Відні. Щоб не заважати судноплавству по Дунаю, в березі зробили виїмку ґрунту, стінки виїмки облицювали каменем і, таким чином, отримали басейн розміром 175 на 48 метрів. Його дно в найглибшому місці сягало 3,8 метрів нижче річкового рівня. Вода надходила в басейн і виходила по каналах. Віденський басейн ділився на декілька відділень. Основне – найбільше, розміром 74 на 44 метри – мало природне дно і було оточене приблизно двометровою доріжкою, що підіймалася завдяки понтонам на півметра над водою. Східці з доріжки вели до кабін, що стояли на палях. Ще чотири, менших, чоловічих і жіночих відділення були влаштовані з дерев’яним дном, що могло підійматися й опускатися. Віденська дунайська купальня мала понад 340 кабін для роздягання, понад 920 платтяних шаф і вміщала до 1287 купальників, причому на кожного припадало більш як 4 квадратних метри водяної поверхні. З боків будинку розміщувалися адміністрація, буфет, машинне відділення.

Перші купальні з подачею, або, як тоді писали, зі “штучним проведенням” води, були влаштовані в 1842 році в англійському місті Ліверпуль, а трохи згодом у Франції. Через кілька років у Англії з’явилися басейни для купання, насамперед у навчальних закладах, оскільки плавання входило в коло предметів загальної освіти. Стінки басейнів викладали з цегли й облицьовували кам’яними плитами. Температура води влітку і взимку підтримувалася десь біля 22 градусів. Вода надходила через каскади або по системі труб. Щоб очистити басейн, час від часу спускали з нього всю воду. Для її постійної циркуляції і підтримки рівномірної температури використовували такі забуті тепер пристрої, як пульзометри.

С. Ш.
(передрук з газети „Поступ”)